Якось уранці, вдосвіта – коли світало,
В сердечку щось у хлопця стало.
Не міг заснути він ніяк,
Крутився, пробував та все не так.
Чомусь на розум думка спала:
Така вже сильна, що і спати не давала.
Про маму, про свою рідненьку пригадав,
І вже той сон раптово якось і пропав.
На ноги зміцнені тоді він встав,
До шафи підійшов і враз дістав
Велику книгу Біблію - улюблену свою,
Читав і плакав і моливсь за всю свою рідню.
А особливо за матусеньку рідненьку,
За неї, матінку, за рідну неньку.
Яка йому життя дала і дбала
Про сина і пісні йому співала.
Продовжуючи все-таки молитись
В думках своїх боявся помилитись.
Та Дух Святий направив, підказав
Й на вірний шлях молитви показав.
«О Господи! - моливсь він, - Господи Святий!
Великий, вічний Ти, наш Царю золотий!
До мене Отче мій небесний милість Ти явив
І теплими обіймами обняв і полюбив.
Я дякую Тобі і славлю, і молюсь,
Що маю нове серце і стримлюсь
До Тебе, в вічнії оселі… Та сьогодні
Я дивлюся, немов туди у глибину безодні.
Не хочу, Спасе, щоб вона туди попала
І, щоби доля ця тяжка її спіткала.
Бо люблю матінку свою я сильно
І дарував її мені,Ти, Господи, Всесильний!
Пробач іі, ввійди в іі сердечко,
Помилуй, покажи містечко,
Яке Ти і для неї вготував,
Я вірю, що й про неї Ти подбав…..!»
І плакав він - лилися сльози,
Хоч і на вулиці мороз був,
Хоч з дня на день прийде Різдво,
Та сумно було й на чоло
Враз падав сніг із ганку,
Хлопчина пам’ятав про обіцянку:
«Спасешся ти і вся твоя рідня»
Про це він думав мало не щодня….
Моливсь, надіявсь і духовно він зростав
Дзвонив до матінки з Писання промовляв.
Для серденька її він все-таки бажав одного
Щоб народилося в ньому життя віднова…
Предтечею для цього стало Слово – Живого Бога
Так звісно, це не просто слово –
Людської думки в спішності промова.
Це Слово яке стало плоттю, ради Бога.
Заради слави всемогутнього Творця,
Який враз через Духа Свого, дав нам Взірця
Для того, щоб в свій час ми перед Ним постали
В смиренні, кротості, молитві гріх ми залишали.
Тоді зігріє нас Різдво!
Це свято подарує нам тепло!
Від Господа від нашого Отця,
Який не дивиться на зовнішність лиця.
Він дивиться у серце, в глибину почуттів
На внутрішній наш стан на те, що ти хотів.
Він дивиться чи у служінні Його дар,
Чи не пішов ти часом у неділю на базар.
В той день, коли для Нього час служити,
І на роботі нічого тобі робити.
Ти знаєш волю Господа Свого,
Тому дивись на Бога, на Його Різдво.
Бо на хресті Він за твої гріхи вмирав,
Прийшов в цей світ і враз життя віддав.
За кожного, за грішного, живого
Ти використай час цей для спасіння свого!
Та повернутись хочеться до роздумів хлопчини,
Туди, де мовчки сидячи він в комірчині,
Не міг не думати за ненечку свою
Про маму, ту яка життя дала йому
Він щиро вірував, що Бога слово,
Яке йому дало віднову,
Для мами стане за взірець
Та враз розтопить твердий камінець!
І вже на серці тому
Не буде зла, не буде втоми
Від туги і печалі,
Записаних в сердечних тих скрижалях
Лиш буде Духа вітерець,
Який дарує їй вінець
Життя нетлінного, святого.
По волі Бога вічного Такого,
Який в день цей чудесного Різдва!
Відкриє двері серця кожного чола!
І на вустах людей вже запанує щирість,
Засяє радість, вдячність, милосердя й милість…
Комментарий автора: Моліться за тих, чия доля вам небайдужа...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэт и еврейский язык - zaharur На вышеприведённой фотографии изображена одна из страниц записной книжки Александра Сергеевича Пушкина, взятая из книги «Рукою Пушкина. Несобранные и неопубликованные тексты». — 1935г.
В источнике есть фото и другой странички:
http://pushkin.niv.ru/pushkin/documents/yazyki-perevody/yazyki-perevody-006.htm
Изображения датированы самим Пушкиным 16 марта 1832 г.
В библиотеке Пушкина была книга по еврейскому языку: Hurwitz Hyman «The Elements of the Hebrew Language». London. 1829
Это проливает некоторый свет на то, откуда «солнце русской поэзии» стремилось, по крайней мере, по временам, почерпнуть живительную влагу для своего творчества :)
А как иначе? Выходит, и Пушкин не был бы в полной мере Пушкиным без обращения к этим истокам? Понятно также, что это никто никогда не собирался «собирать и публиковать». Ведь, во-первых, это корни творчества, а не его плоды, а, во-вторых, далеко не всем было бы приятно видеть в сердце русского поэта тяготение к чему-то еврейскому. Зачем наводить тень на ясное солнце? Уж лучше говорить о его арапских корнях. Это, по крайней мере, не стыдно и не помешает ему остаться подлинно русским светилом.
А, с другой стороны, как говорится, из песни слов не выкинешь, и всё тайное когда-либо соделывается явным… :) Конечно, это ещё ничего не доказывает, ведь скажет кто-нибудь: он и на французском писал, и что теперь? И всё же, любопытная деталь... Впрочем, абсолютно не важно, была ли в Пушкине еврейская кровь, или же нет. Гораздо важнее то, что в его записной книжке были такие страницы!
